Головний фінансовий чиновник Японії вирішив мовчати щодо міжнародної підтримки, яку отримує Пауелл від інших центральних банків, вважаючи це питанням, пов’язаним із власною політикою BOJ.

Цей крок сигналізує про щось цікаве — тоді як основні центральні банки світу узгоджуються з підходом голови ФРС, Токіо не приєднується до цього хору. Замість цього чиновники сприймають ці зовнішні тиски як окремі від внутрішніх монетарних рішень Японії.

Ця дипломатична мовчанка фактично багато говорить. Вона свідчить про те, що BOJ не дозволить зовнішньополітичному консенсусу визначати власний курс, особливо коли Японія стикається з унікальними економічними викликами. Незалежність центрального банку тут відображає ширшу тему: кожна велика економіка все більше зосереджена на своїй інфляційній динаміці та проблемах зростання, а не рухається у ногу з глобальними колегами.

Для ринків, які стежать за діями центральних банків, це нагадування про те, що є межі єдності між глобальними інституціями. Відмова Японії публічно підтримати міжнародний консенсус щодо Пауелла може натякати на майбутні розбіжності у монетарній політиці — особливо якщо економічні умови й надалі змінюватимуться.